Яма або 13 міфів про наркотики

Я дуже довго сумнівалася, чи публікувати цю статтю. Сподіваюся, ви все правильно зрозумієте.

Яма або 13 міфів про наркотики

Я дуже довго сумнівалася, чи публікувати цю статтю. Сподіваюся, ви все правильно зрозумієте.

Яма або 13 міфів про наркотики

Я дуже довго сумнівалася, чи публікувати цю статтю. Сподіваюся, ви все правильно зрозумієте.

Яма або 13 міфів про наркотики

Я дуже довго сумнівалася, чи публікувати цю статтю. Сподіваюся, ви все правильно зрозумієте.


Інше

Бабуля



Бабуля Вона - символ мого дитинства, що безповоротно пішло. Вона - втілення жіночності й естетики минулої епохи, який теж немає. Моя бабуля...

Вона була гарна як відома акторка 40-х років Целиковская, безумовно, подобалася чоловікам. Але один раз одного чудового дня її побачив офіцер кавалерії й був убитий, як говориться "наповал". У Милі (так кликали мою бабулю) був наречений, теж військовий, але він був у від´їзді, а отут такий прудкий парубок, бойовий офіцер і все таке інше. Він обаял всіх навколо, а потім, мовчачи, пригнавши коня з возом, занурили речі Милі, саму красуню і її маму (тобто свою тещу). На мої питання (а я жінка рішуча і як мені здається вольова) моя бабуля відповідала: "Не запитуй мене, Орешек. Я вийшла за нього без особою на те причини. Не хотіла ганьби, адже він так був наполегливий, мама говорила, що він варта людина. Я й поступилася йому". До речі, мій псевдонім - Орешек, фантазія моєї бабули, вона мене так називала, видиме їй здавалося, що це домашнє прізвисько відповідає моєму характеру й зовнішності.

Потім були переїзди, народження дітей, труднощі й радості нашого радянського життя. Де б вони не жили, Мила залишалася доглянутої, акуратної, модної. Будинок був у порядку, діти задоволені, чоловік щасливий. До речі мама Милі (тобто моя прабаба) була абсолютно права, чоловіком мій дід був гарним і турботливим. Я була свідком його зворушливої любові до своєї Милочке. Він важко болів, а все носив їй, лежачої хворої, судочки з їжею, турбувався, зітхав.

Що стосується пристрою їхнього життя, те отут абсолютно очолювало правило - "чоловік-голова, дружина- шия". Всі нібито вирішував дід, але... Із вдумливої подачі бабули. Вона задумливо говорила: "Не знаю, діти. Що скаже ваш папа, дочекаємося його й запитаємо". Приходив зі служби дід, бабуля кормила його смачною вечерею в затишній і чистенькій кухні, щось віщала про витівки дітей. Дід виходив і виносив свій вердикт - ніяких танців, ніякі "побегушек", сидіти будинку до особливого розпорядження.

Тільки в них я пробувала такі смачні пельмені. Особливий склад фаршу (три сорти м´яса), маленькі й неодмінно однакового розміру пельмені готувалися ранком у неділю всією родиною. Потім діставалися мелені помідори із хроном, пельмені закидалися в окріп з лаврушкой, а потім починалося їхнє вкушання за круглим, більшим сімейним столом.

Вони закінчували обідати й діставали карти. Грали звичайно в "дамський преферанс", Мила, звичайно, чарівно шахраювала, пустотливо ховала карти й незмінно вигравала.

Писала бабуля завжди погано, позначалася відсутність нормального утворення, війна, необхідність забирати те туркменський пісок з військових бараків, те сибірський бруд у міжсезоння, то вникати в культурні особливості звільненої Німеччини 50-х років. Але що вона робила відмінно, крім виховання родини й готування, те це - рукоділля. Бабуля в´язала все - і скатертини, і рукавички, і навіть мереживні штори. Я вуж не говорю про речі, типу кофточок або гарнітурів "шапки-шарфа-рукавиці". В´язати навчила мене вона, шити теж.

До самої її смерті вона зберегла звичку доглядати за собою. Правда, не розуміла наших новомодних, як їй здавалося примх. Косметичні вершки, гелі, маски - це було якось не зрозуміло нашій Милі. Крем "Березовий", мило "Кармен", вазелін "Норковий" - все це бабуля любила й жалібно дивлячись у мою особу, просила купити. У моєї мами з бабулей були ідеологічні суперечки на цей рахунок. Мама вважала, що коли існують нові засоби по відходу, то потрібно купувати все сучасне, а не користуватися цим пережитком минулого. Бабуля ж була непохитна, я шукала ці засоби, нишком приносила, а вона пустотливо блищачи блакитними, вицвілими очами, ховала подарунки під подушку.

Вона не любила, коли я називала її бабусею. Їй здавалося, що це слово старить її. "Яка я бабуся, бабусі ходять у хусточках, а я люблю укладання й капелюшки" - говорила наша Мила. "Укладанням" вона називала хімічну завивку, підводила брови, любовно доторкалася до флакончику "Червоної Москви" й, приосанившись, виходила до гостей.

Мене вона любила, небагато балувала, хоча й строго прищеплювала непорушні для себе правила - як ходити, одягатися, обідати, варити те, або інше блюдо.

З відходом таких жінок пішла ціла епоха. Це зараз можна купити пельмені й холодец, гірчицю й торт "Наполеон". Але цей аромат будинку, витертих до блиску віконець, запах борщу й свежевыглаженных сорочок пригадується мною все частіше й частіше. Я живу в стрімкому світі, де панують інші цінності, але найдорожчий спогад для мене - родина моїх дорогих людей. Я немов чую голос моєю дорогою бабули: "Орешек, вічка як смородинки. Ти хочеш чого-небудь смачного? Я отут пиріг яблучний поставила, незабаром будемо пити чай".